Сціли стигму мого серця,
Мою трішки мертву засмальцьовану душу,
Налий крові в вени по вінця,
Торкаючись клавішами найтаємніших прерій
Вібрації увібрав епітелій,
Та ехо і світло зі стелі…
Холод на шибках ідеєю
Застряг мов льодяник у горлі,
Промоклі, прозяблі жорна,
Що мололи правду…
Пророчими стануть твої словоформи
В житті –поза меж- де мистецтво і драма