Сьогодні вранці встала я від болю,
Від болю в серці, що мене вбива...
Коли почула постріли суворі,
Там брат на брата йшов, земляк наш вже вмира..
Моя сльоза просилася на волю,
Мій біль кричав від того, що навкруг,
Та хто ж то знав, чекав на тую долю,
Що хоче зламати патріотичний наш дух.
Уже і сонцю якось сумно стало,
Настав той час, коли народ повстав,
Моя надія тихо помирала,
А біль в душі ніяк не погасав.
Я всього лиш дитина твоя,Україно!
Я частинка твоя...Ти мій оберіг,
Якби ж знала, що прийде такая година,
Що народ український повалиться з ніг.
Не чекаючи горя, я жити хотіла,
Так як жив та живе наш народ, не вмира,
Та від натиску куль, моє серце зомліло,
Моя мрія тепер все більше згаса.
Та ти ж моя мила, моя рідна Вкраїно!
Не здавайся, я буду з тобою завжди,
А де ж твоя честь, чуєш...людино?
Що ж ти наробив? Народ наш простий.
Я знаю, я бачу твоє майбуття ,
Ти століття стояла, ніхто не зламав,
Якщо треба, віддам я за тебе життя!
Щоб тут кожен підтримку твою відчував.
Хіба ж ти винна за тії тортури?!!!
Ти Всесвіту лише частинка цього,
Тепер на обличчі твоєму похмурім,
Той слід залишився від болю всього.
Я за тебе молюсь,Україно, ти знай!!!
За синів твоїх, дочок, за все що в нас є,
На коліна не станеш, мені обіцяй!
Поки ворог наш лютий з низів повстає.
Ти бачиш, які в тебе мужні сини?
Я пишаюся ними, як пишаєшся ти,
У вирій жорстоких подій вони йшли,
Щоб волю твою навік зберегти.
А скільки ж у них недоспанних ночей??
Їх юні серця мають право ще жити,
А скільки коханих та щирих очей?
Їм довелося їх недолюбити.
А мати, їх мати...Навіщо їй так?
Вона ж бо хотіла родину міцну,
Щоб в стареньких лодонях тримати внучат,
Не боятись, що їх заберуть на війну.
Посивіле волосся.Із очей течуть сльози,
Зморщена мати на поріг уже йде,
Сини вже відчули ті люті морози,
Вона все чекає.Та нема їх ніде.
Мій Господи-Боже, прошу тебе, милий!
Збережи їх серця , навік молоді,
У небо безхмарне взлетять, наче в вирій,
Залишиться біль, та обличчя сумні.
Та доля благає, нема їй покою,
За тебе,Вкраїно , щемить всіх серденько,
Кордон України розбитий від бою,
За тебе я плачу, моя ж бо ти ненько.
А нам що, рідненька?
Що людям робити?
Де наше майбутнє,ти бачила це?
Я просто людина, я просто дитина,
Я жити хотіла-бажання просте.
Я право на волю, на щастя я маю,
Та що ж вони роблять?! Вбивають наш рід...
Тобі, моя мила, я співчуваю,
В тобі поселився увесь для нас світ!