Все спочатку

 
я хотів заховатися від цього світу...
у тінях мерехтливих яблунь,
під пелюстками флоксій
за павутинкою минулого
тонкою, золотавою
, у будиночку собаки – за її сонячний гавкіт
і безмежний літній сон.....
за дощовою завісою
теж пробував причаїтися
але пес запитливо дивиться в вічі,
павутинки і тіні зовуть у танок....
- мусив вийти із-під пелюсток,
шукати іншого....

я хотів заховатися від цього світу у Коханні
та Кохана сказала: „Давай подорожувати з тобою,
погуляємо разом
цими світами...”

хотів заховатися я у Молитву,
але її почув Бог,
нахилився і прошепотів:
„А чи не хотів би ти, синку,
полюбитти хоч щось із цього світу,
як це зробив колись Я?”...

я стою на роздоріжжі
відчуваю, як цей світ заколихує мене,
пронизує наскрізь, огортає
стікає з моїх рук струмками....
іноді мені здається, що вони
червоні...,
але я заспокоюю себе -
і вони стають синіми ріками,
прозорим вітром,
хмарами і пухким снігом
з багатого й доброго
небесного сита....

колись з моєї душі стече
втомленими потоками моє тіло
разом з усім цим світом
і ми більше ніколи не зустрінемось....

але що я відповім пану Богу
коли Він на званому сніданку
На ранок нового світу
запитає
ласкаво:
”А ти що полюбляєш, синку?”
....................

Обіймаю оплакане
усіма дощами, ангелами і людьми
Дерево Пізнання,
зізнаюся йому,
що не хочу ні зла, ні добра....
ні простих радощів,
ні снів смішних, ані веселих святкувань
аби тільки повернутися туди,               
де Адам для рослин і тварин Божих
ще лиш придумував імена.......