Ходить осінь між людьми
не питає хто й куди
із листків шовкових
ковдри
стелить в ноги
стелить диханням туманним
обіймає холод ранній
шурхотіння листяні
тають в млі
таїть сонце
копійчане хмарить… хмари
сивим фарбить
ті останні мідяки
зблиснуть жовтим
голі сни
сни на спомин
палить скроні
журботливим подорожнім
повиває шовком ноги
туго … Йди!