мені не вистачає повітря,
мене задушила брехня.
десь в кутку тихо стояла повія
і казала слова навмання.
її ніщо не хвилює,
лиш де взяти хліба й тепла.
вона оголює тіло,
й так невинно тліє зола.
ти дивишся в очі і бачиш:
невпинно згасає життя,
як та сигарета, кинута у сміття.
клади свою голову на її груди,
послухай серцебиття.
а знаєш що? його просто нема.
тільки порожній та чесний погляд.
я б краще з нею говорив,
а не з вами був поряд.