Мій внутрішній компас має впевнений напрям,
Він рушає туди, де запалюють зорі,
Де усе надважливе не лишають на завтра,
Почуття такі чисті, що аж прозорі.
Він веде мене мовчки, а я не пручаюсь,
Адже вірю, що він заведе мене в місце,
Де я голосно крикну усім «Залишаюсь!»,
Бо у щось-таки там закохаюся міцно.
Там побачу тебе, ну куди ж вже без тебе?
Будь ти там не людиною, чимось подібним,
Навіть чимсь в магазині, скажу так, як треба:
«Запакуйте, воно мені дуже потрібне».