Просипається тихо неспішне місто,
Позіхає медово, видихаючи дим,
В голові і надворі доволі чисто,
Люди знов прикидаються кимось не тим.
Люди мають ціну, не маючи змісту,
Ні єдиного сенсу, ні одного.
Маючи нагоду, дякую я місту,
Що зуміло дати мені того,
З ким мої думки, мої плани, мрії,
Що до всього цього воно призвело.
Зустріч з ним – найкраща в житті подія.
Дякую, місто, не підвело.