пам'яти тата, київського студента 1949-54рр.
розплющ очиці подивись угору
що там вгорі вирує сірим небом
одна сльоза не привід для докори
то байдуже
не приховав й не треба
у тиші мова є
щоб розповісти
тому хто чує
серця слухом чутким
як тихим кроком осінь суне містом
і прибирає літечка здобутки
розпродає за шаг останні квіти
через старих бабусь долоні гріті
і в неї їх купують пізні діти
та далі йдуть собі
крізь дощ і вітер
кому несуть хтозна вам нащо люди
то мабуть є кому їм
кого люблять
тi золоті букети восени
мов тихий з неба твій привіт мені