Ми сумні, ми себе зріклися
ми зріклися своїх героїв.
І горіло гаряче листя
І з майдану стікало кров'ю.
Стислі дні і червоні очі
Телефонні дзвінки, розмови
Як молилась вона щоночі!
Та не вернеться він ніколи.
Де ж нам взяти тієї сили,
Щоб байдужість із себе змити
Домовини, земля, могили
Що ще треба нам щоби взвили?
Що дотати ще, що сказати?
Щоб вже в нас розітнулись очі
Чи нам мало як стогне мати?
Та молитви свої шепоче?
Що ще треба тобі, народе,
Щоб здійнявся ти як те жито,
Щоб козацького роду діти
В Україні хотіли жити!