Дарували дари одне одному ми щиросердно,
Наче діти, шукали яскраві обгортки й слова,
І здадавлося це трохи дивним, казково-химерним,
Вирувала між нами розпечена магма жива.
І були ми богами – однесенькі в цілому світі,
Чи віднесені вітром на край недосяжних висот,
Пелюстки розпускала довіра лілейним суцвіттям,
У ту мить, певно, й сонце від нас набиралось чеснот.
Дарували дари – всім на заздрість, хоча й безневинно,
Позолотою сяяли радісні бризки ідей,
Видавалось комусь наше щастя таким безпричинним.
Ми ж вмлівали взаємно від блиску коханих очей.