У жмутку спогадів ховаю біль щоденний...
Життя іде розмірено, буденно.
Весна ось-ось зимі на зміну стане:
Зійдуть з душі сніги, туга розтане,
А потім літо сонцем обігріє -
І знов завруняться на серці мрії.
Не встигнуть розцвісти, як осінь сльози
Проллє у зливах, а там знов - морози.
Все йде по колу, в вічне. Безупинно
Відстукують життя твого хвилини.
І кожна з них за мить стає минулим...
А серце б'ється, щоб його почули.
Тож видихніть й вдихніть на повні груди:
- Життя прекрасне, бо усі ми люди.
Хтось мріє в літніх променях купатись,
Хтось бджілці весняній в саду всміхатись,
Комусь осінній парк - душі принада,
А іншим сніг, що тихо з неба пада;
Та всі, у спеку, зливи чи морози,
Чекають в сім'ях гарні лиш прогнози:
Щоб не тускніли зорі на світанні,
Щоб не тьмяніли дотики кохання,
Щоб за любов здіймалися бокали
І діти в мирі, злагоді зростали.
Щоб мати сили гордо йти між люди,
Не боячись пліток, образ, огуди,
Та віддаючись будь-якій роботі,
Нести у світ красу людської плоті.
Тож видихніть й вдихніть на повні груди:
Життя - прекрасне, бо усі ми - люди!