у неї таке зосереджене обличчя
що посмішку чекаєш
мов новорічних свят
чи то травневого буяння флори
або спасу
попервах чекаєш-чекаєш
далі стомлюєшся
пізніше нудишся очікуванням
згодом інфікуєшся питанням
навіщо воно усе коли отак
переймаєшся
проймаєшся
насичуєшся
виношуєш оте у собі наче грип
врешті
просякнутий бетонізуючою рішучістю
наближуєшся і стаєш упритул
що?
чом ти так дивишся?
й раптом посміхається
довірливо
ледь винувато
і відбувається новий рік
із його червоножупанними волхвами
вибухає оберемками бузкової духм'яності невмирущий травень
а на вустах яблучно та медово
як воно бува на щедрому окрайцеві літа
й усе це вінчає якась суто дитяча радість
бо змовчалось дурній образі
що?
допитується усміхнена
і горнеться-горнеться
всотуючись у мене затишним теплом та рідним пахощем
ти моє усе
от що