Надо уметь, пока горит огонь — гореть;
но когда прошло время горения — суметь быть светом.
Надо в какой-то момент жизни быть силой, а в какой-то момент быть тишиной.
митрополит Антоний Сурожский
лють…
…вона народжується з пречорнозамизганої перлини гніву,
яка влітає в Душу через шпарину сліпоти
і їй так тепло, так затишно
в цій яскині мрій
рожево-винних,
невпинних,
чарівливих,
розкуто-медвяних і несполоханих громами зради й запазушного каміння.
лють
сповита в чорні ряднини сквери,
гаптовані трутин-бісером –
вона, мов маленьке зозуля,
виривається зі своєї шкарлупи –
бісер розлітається…
і…
і Душа затьмарюється чалим димищем ілюзій,
і засівається льодяними зернами хворі,
які вростають в жили,
корінням переплітаючи
думки,
дні,
весни…
і перефарбовують Душу в кольори ненависті й безрозсудства.
несамовито спалахують
хижі,
випалюючі чесноти,
блискавиці.
– а судді хто???
в цім, роз’ятренім світі
закоптилися,
потьмяніли
ліхтарики істини,
лиш феєрично блискотять повітряні кулі
лукавства,
облуддя,
нахабства
випромінюючи гамма-згубу.
о, диво – мелодія хаосу
звучить
в кожній клітині
наповнює єство вогнями
і
спалює
спалює,
спалює голубінь…
чорно-чорний «янгол»
в рубищі
чваннохижім
своїми чорнющими крильми
хвацько
обіймає Душу,
викидаючи з неї останній пролісок теплоти…
і починається танго –
танго з дияволом
над урвищем лиха.
виє морок...
морок…
мо-
ро-
к...
ярость, точно гроза и упавшее на душу ненастье,
быстро делает поработившегося ей
безумным и помешанным
свт. Иоанн Златоуст