Я нiколи тебе не забуду*
Ти мене на світанні розбудиш,
провести босоніжкою вийдеш.
Ти нізащо мене не забудеш,
ти ніколи мене не увидиш.
Затуливши тебе від негоди,
я подумаю: „Боже всевишній!
Я нізащо тебе не забуду,
я ніколи тебе не увиджу“.
Гладь води, натовп різного люду,
башту Адміралтейства і Біржу
я нізащо уже не забуду
і ніколи уже не увиджу.
Все моргають від вітру й сльозяться
карі очі, невтішні, дівочі.
Нехороша прикмета – вертаться,
я їх бачити буду щоночі.
Та, якщо все ж на сушу вернемся
нечисленною зовсім юрбою,
ми з тобою однак розминемся,
не зустрінемось більше з тобою.
Вже мені незначними здаються
ті незгоди і сварки з тобою.
Знов вві сні воєдино сплетуться
світлий образ з моєю журбою.
І злетять з губ моїх ще гарячих
пара фраз про любов і про чудо:
„Я ніколи тебе не побачу,
я нізащо тебе не забуду“…
листопад 2016
* Спроба перекладу чи за мотивами твору Андрія Вознесенського „Сага“.
Андрей Вознесенский
САГА
Ты меня на рассвете разбудишь,
проводить необутая выйдешь.
Ты меня никогда не забудешь.
Ты меня никогда не увидишь.
Заслонивши тебя от простуды,
я подумаю: «Боже всевышний!
Я тебя никогда не забуду.
Я тебя никогда не увижу».
Эту воду в мурашках запруды,
это Адмиралтейство и Биржу
я уже никогда не забуду
и уже никогда не увижу.
Не мигают, слезятся от ветра
безнадежные карие вишни.
Возвращаться — плохая примета.
Я тебя никогда не увижу.
Даже если на землю вернёмся
мы вторично, согласно Гафизу,
мы, конечно, с тобой разминёмся.
Я тебя никогда не увижу.
И окажется так минимальным
наше непониманье с тобою
перед будущим непониманьем
двух живых с пустотой неживою.
И качнётся бессмысленной высью
пара фраз, залетевших отсюда:
«Я тебя никогда не забуду.
Я тебя никогда не увижу».
1977