Перший сніг в Барселоні випав в перше, коли сюди я приїхала.
(Перший сніг випав рівно за 40 років).
Знайомі місцеві жартували: що я його привезла, чи накликала.
А я жартувала: що він знайшов мене слідами загублених кроків.
***
На той сніг ніхто не чекав, як і на мене.
Дехто радо зустрів, дехто, його зовсім не знав.
Сподіватись наївно було (всеж приємно),
що можливо й мене, хтось тут (як цей сніг), 40 років чекав...
***
Долетіла (мов птаха сполохана неминучістю долі)
до далекого й невідомого, але тепло-душеного краю
й навіть гадки не мала, що в чеканні своїм божеволів...
40 років життя ти не знав, що на мене чекаєш...
***
Певне, ти, закохався у мене, так само, як закохуєшся у сніг...
Пам'ятаєш: ту українську зиму,
яку прогостив на подвір'ї;
як щоранку доріжки прочищати не йшов, а біг;
як палив цигарками думки весь у сніжному пір'ї...
А сусіди і мама, запитальними жартами тішились:
-- "чи не вигнали часом тебе, а чи сам з хати втік?"
Лиш на весну натякнуть їм недопалки (що під снігом залишились)
як (по-своєму) ти, кохаєш мене й український сніг...
(ХТ 23.11.2016)