А ти живи! Не сповнюй дні сльозами,
Хай плаче небо, за доленьку твою.
Шукай чесноти, блукаючи зі снами,
Тоді твій розум опиниться в раю.
Й те миле серце до цвіту защебече,
Відчуєш, мила, як ніч зміняє день.
Без мови світу і непотрібних речень -
Від співу світла, від щирості пісень.
Що заховала в свої блакитні очі,
В уста бажанні з весною заплела...
Такі доспілі і ласкою пророчі,
Я так хотів би, щоб ти себе знайшла!
Відкрила двері тим сонячним дорогам
Й тримала віру у серці і душі!
Мов вільна пташка, наперекір тривогам,
Летіла в далі й згораючи в дощі...
Як пишний фенікс - ростила долю нову,
Бо варта сонця лиш посмішка твоя!
Спали ті тупа і розірви окову
Й тікай до волі в безмежнії поля.
Бо Ти - одна й нема таких на світі,
Повір у себе, як вірить цей сонет...
Живи з красою і тільки в тому цвіті,
Який розкриє душі твоїй секрет.