Відкрийте очі в небо мрії...
Колись земля, ще в сиву пору,
Під сяйво божої краси,
Людину бачила, ще голу,
Що так раділа від роси;
Як та дитина від любові,
Що має серце у батьків;
Очіма дивлячись на зорі,
В життя безмежне у світів...
Де є створіння у природі,
В бутті розумні за людей,
Що з миром ходять у свободі,
В саду квітучему ідей.
Це там!.. В далекому сузір'ї,
Любов до рідної планети,
Іде свідомо по подвір'ї,
Під крила мудрої комети.
Це там!... В науці розуміють,
Яке бесцінне це “життя”!
Та в слові доброму мудріють,
Щоб в світлі виросло дитя.
Це там!.. Лікують в медицині,
Не розділяючи людей...
Та вірять в душу у святині,
Як наш вітчизник Галілей...
Ми вже не голі, та не дикі,
Як це колись було у нас.
Лицем та тілом, ми умиті,
Та полюбляємо алмаз.
У небо стежку протоптали,
Мандруя човником з Землі,
Таємним шляхом назберали,
Щось дуже різне на Луні...
Таке цікаве і не схоже,
На те що робимо самі.
Це “артифакти”, не вороже!
Ми заховали у пітьмі...
Але ж багато їх у світі,
Земля народжує для нас,
Щоб ми не лазили в лахміті,
Та не були як невіглас. (невежда)
Невже даремно бог у храмі,
На небі, в серці, та очах,
Створив людину зі сльозами,
Щоб “карма” мудра на плечах,
Повчала білому натхненню,
Ведучи розум до подій,
Та в слові істин — откровенню,
Душа що в вірі, та надій;
Прямує стежкою до бога,
До світла мирного життя.
Де є шановність, перемога,
Та щире в серці каяття!
За дурість хитрого бажання,
Що уповільнює життя
І робить рабським сподівання,
На милість вищого знання...
Яке потрібно киркувати,
В чолі свідомості ідей,
Та мудрий досвід набувати,
Ведучи істиной дітей.
На шлях красивої Любові,
Та міркування у душі.
Щоб були вірні, та здорові,
Росли як квіти у красі!
Тоді, осяються нам очі,
На світ безмежного життя
І зорі вій — такі дівочі,
Відкриють серце у злиття...
Щоб ми в науці родичались,
Та мали мужність відкриття,
Та щиро браттям дивувались,
Яким цікавим є знання...
Земля — едина для народів!
А небо світле для очей!
Природа — матінка у сводів,
Веселка божа для людей!
Шануймо душу! Що до бога,
На руки проситья завжди.
Як у коханні та небога,
Цінує ніжність від краси...
Бо від Любові плине щастя,
Що для родини є мета!
І Віра любить те причастя,
Де квітне Серце, та душа...
Цінуйте добрі побажання,
Тепло від сонця на світанку.
Батьків і боже існування,
Та власну в серці вишиванку...
І буде мир на всьому світі!
Любов та злагода в серцях!
І дух Шевченка в заповіті,
Що по між нами, наче птах...
Його душа радіє в хаті -
В його народі, та свободі...
І плаче серце, коли мати,
Іде за сином по дорозі...
Під кулі серце підставля...
Та просить бога: Поверни!
Дітей під звуки скрипаля...
Бо в кожній матері Сини!
Кровинка божа, та Надія,
На поміч рідну у роках.
Не дай Господь! Щоб світла мрія,
Не згасла вірою в очах!
Я від душі, всім матерям,
Бажаю мира у долоні!
І мужню силу їх Синам,
Щоб не були вони в полоні...
© Copyright: Yura Eolas-Shanti.
2016