Костомаровій
Тебе рватимуть скажені осінні пси.
Попри чорні легені і незмінні ікси,
Попри всі поради і всі голоси -
Це буде так, проси не проси.
Благай не благай, відстрочуй чи ні,
Осінь прийде туманом в твоєму вікні,
Наздожене тебе навіть на дні
Сумними постами на стіні.
Ти забула, що небо змінює масть,
Що земля таки кругла, всьому свій час,
І хоч я вже прокляла свою fucking trust,
Той Бог, в якого ти віриш, тобі воздасть.
Ти забула, що кинеш на штуку, заробиш на гріш,
Ти, напевно, забула, що красти — гріх
І брехати — гріх, і кінець кінцем,
Що я можу написати про тебе вірш.
І тебе розпинати на всіх вітрах,
На порожніх стінах і сторінках.
Це не буде помста за зірваний дах -
Лиш велика справедливість в маленьких рядках.
Можливо, це не реванш і не новина,
Не знаю, хто нам давав такі імена,
Можливо, я своєрідна і в чомусь дурна,
Та мені чомусь подобається твоя стіна.
2, 4.09.2016