Вольный перевод собственного с русского: http://www.stihi.ru/2016/11/24/5013
Струн передзвін в далекому «тоді»...
А сніг передсвітання, як примара.
На стріхи не лягли, мов шалі, хмари,
а місто потерпа від холодів.
Крім золота не хоче мішури
на віти в’язів і ялинок лапи,
«живиця» сонця поміж хмари – клапоть.
Недовге світло... душу – ніч ятрить.
Зім’яте листя – клопіт і чутки.
Летючість обернулася на тління,
проникливості віт не уповільнити,
для зору, вітру...
Сніжні пелюстки
укрили б вохру, кадмій і краплак:
у спогадах лишилася б палітра –
дощами все спаплюжене, розмите...
А в душах мотлох, віхол передсмак...
Очікуєш, неначе уві сні,
на віти – сніг...