Читачкам із Рівного
Поміж нами ходить віршик... Ще примарою натхнення.
Натяком на досконалість. Приводом для добрих слів.
Може, буде розбишака. Може, навпаки, смиренний.
Але буде мій – рідненький. Вже його я полюбив.
Віршик ходить поміж нами... Зазирає нам у вічі.
Просить, мов дитя, уваги. Хоч бери і колиши.
Знає він, що так і буде: вірші – проганяють відчай.
Ходить віршик поміж нами і шепоче: «Напиши...»
Віршик – третій наш, не зайвий. Я його вже не відпущу.
Біг собі, та раптом бачить: я стою і ти стоїш.
Я візьму його на руки – я візьму його у душу.
Вірші пишуться душею, а інакше то – не вірш...