Вже сутінки сади пообгортали,
І сонно причаїлися гаї,
Матусі діточок приколихали,
Ніжніші трелі розливають солов'ї.
Прислухався - і серце зворухнулось:
Десь із-за ставу лине тонкий спів.
Ні, не здалось мені, і не почулось-
Вплітала дівчина у ніч мережки слів.
Наниже слово - і цвіте калина,
За іншим - козаченько ожива...
І вже не дівчина, а ненька Україна
Прозорим, тужним голосом співа.
І тихі переливи срібних звуків,
І щирість та глибинність почуттів -
Все в тому голосі: любов і мука
Долинули з минувщини віків.
Хто тая дивна чарівниця ночі,
Що напоїла смутком тихий став?
Лиш зазирнути б в лебедині її очі,
Навік таку б, здається, покохав.