Из года в год, из часа в час
Зыбучей струйкою песчинок
Стекает то, что держит нас
В том лабиринте паутины,
Где тонкой нитью сплетена
Судьбы искустная картина,
Но шаг ступи – стоит стена,
И каждый угол карантинный.
Как быстро облетает тлен,
Как штукатурка макияжем
С моих не согнутых колен,
На стройке жизни вашей - нашей
К чужому горю и пустой
Игре в заботу словесами,
Ложится призывным листом,
А там… - культурными пластами
Уходит в вечности слои
Пыльцою, пылью, требухою
Забытых в попыхах молитв
На поле пашни – поле боя.
10.08.2016г.
У ДОЛОНЯХ ДОЛІ
Із року в рік і погодинно
Струмком піщаним водограй
Тече , неначе наша плинність
Пірнань на глибину пізнань.
Там в лабіринтах павутиння
Наш кожен крок на долілиць
Малює дивнії картини,
Але то крок у стіну криць.
Як швидко тане навкруги
Зітліле вщент малярське диво
Неначе барвам до снаги
Відчути серце сиротливе
Що кров жене, мов простір – час
В клітинах зведених в подобах
Людей і звірів – тобто нас,
Якимсь небесним виконробом.
Та все мине: камінню час
Бути розкиданим – зібратим,
Бо ж так заведено, хоча з
Кого за безлад цей спитати.
Гріхи відпущені… Земля
Як груди матері прийняла
Своє доросле немовля –
Листок зів’ялий.
А вітер листя те несе,
Неначе віє, оре, сіє,
Розповідаючи про все,
Що ми у долі напросили.
16.09.2016р.