Пліток у світі чули ми немало,
Що все погано, жити далі - жах,
Нам боляче і лячно раптом стало,
Ми втратили себе у цих плітках.
Не віримо в майбутнє і в минуле,
І все чекаємо,що буде колись рай.
Та всі чекаючі його давно заснули
На перехресті справжніх вовчих зграй.
Нам очі колять на екранах фарби,
В яких малюють жадібну війну.
Та ми себе самі вели до страти,
Тієї страти, що відводить всіх до сну.
Забули радісні життєві миті,
Які давали нам наснагу бути тут,
Та годі,люди любі,схаменіться,
Бо далі шлях один: нас не знайдуть..