(вольный перевод)
Как ноют мысли, мрачен их поток,
Стирает память образы и лица ...
Мне часто, очень часто невдомёк:
Что ж ночью больше плачется, чем спится.
Мой оптимизм сгорел и стал темней,
Знакомых я не вижу дольше, дольше
Всё меньше неба, цвета и друзей,
Морщин же и проблем все больше, больше.
И книги – вроде, не друзья уже,
И слово с грубой правды сняло вето.
Всё больше, больше тяжести в душе,
Всё – меньше, меньше радости и света.
Повисли беды тяжестью оков –
Ну, а удачи пробегают мимо.
Устала я от мудрости годов,
Хотя их ноша тяжкая незрима.
Немеют думы, всё болят во мне,
Натёрли шею, как лошадке сбруя.
И только звёзды вижу я во тьме,
И к тёплым душам ощупью ползу я.
---------------------------------
Людмила Юферова, Думки в менi болять...
Думки в мені болять, сумні думки,
Стирає пам’ять образи і лиця…
І часто, дуже часто невтямки:
Чому ночами плачеться й не спиться.
Здається, оптимізм перегорів,
Знайомі й небо стали інші, інші…
Чому все менше друзів й кольорів,
А зморшок і проблем все більше й більше.
І книги – майже не товариші,
І слово тільки грубу правду креше.
Чому все більше тяжкості в душі,
А радості і світла – менше й менше.
Обсіла скрута із усіх боків –
Для неї я солодка і хороша.
Стомилася від мудрості років,
Бо це така тяжка незрима ноша.
Бо так болять думки мої німі,
Натерли шию, мов коняку збруя.
Я тільки зорі бачу у пітьмі
Й до теплих душ навпомацки прошкую.
http://www.stihi.ru/2016/10/25/4914