ПОВІДАЙ, СИНУ...
Над пусткою-землею
Завмерло чорне сонце.
Та час, як той струмочок,
Біжить собі, спішить...
Прокляття ювілеям –
Без променя в віконце
Та без листів-рядочків
Нелегко в світі жить.
Нелегко крок за кроком
(Де до крові – не ноги,
Де в згарище – надії)
Голгофин шлях стежить.
Чи легко світом нудить,
Чи солодко в нім жить
І знати, що вже роки –
Століття молодії
Мій сокіл ясноокий
В сирій землі лежить?
Я навесні, щороку,
Коли птахи співають,
Спішу до обеліску,
Щоб сина привітать,
Там посадить берізку,
Умитися сльозою
Й мовчанням запитать:
«Чи люті там морози,
Повідай, синку мій?
Чи будять ранні грози,
Чи теплі літні роси?
Чи і в раю є змій?..»