НАД ОБРІЄМ
Над обрієм, над землею
Чорна хмара встала,
Та не дощем, не водою, –
Градом поля встлала.
Ляка не та грізна хмара,
Не грім, що гуркоче,
Не вода, що усе топить,
А що камінь точе.
Не так страшить ота хмара,
Не ті блискавиці,
Страшать ті, що в душу лізуть,
Й їх пусті очниці.
Не так хмара, не так злива,
Не той град холодний,
Як той камінь у пазусі,
Що з підлістю згоден.
Над обрієм темна хмара
Сонце закриває.
Не так ляка сама кара,
Як той, хто карає.