Лишайся зі мною на півгодини.
Тихенько сиди – я не буду чіпати.
Ми мали угоду.
Як хочеш – лягай собі спати,
а хочеш – зварю тобі кави.
В тобі ані вроди,
ні грошей, ні батька,
що мав би зв’язки із верхами.
Але ти брехала –
не маєш нічого.
Я також не маю.
Лишайся зі мною іще на годину.
Я тебе не трону – ми мали угоду.
Ти вранці казала, тобі відключили
опалення й воду –
так хочеш, іди,
наберу тобі ванну,
як любиш,
з міцним ароматом лаванди,
таку кип’ячену, що ниють суглоби.
А потім нагрію тобі молока
і торкнуся губами до лоба.
Лишайся зі мною, прошу тебе, на ніч.
Ми мали угоду, я це пам’ятаю.
Лишайся зі мною, бо в мене так тихо…
Лишайся зі мною, хоча б і востаннє.
Ми мали угоду, мала, як ти знаєш,
з тих самих часів, як зустрілися в холі.
Вона мовчазна.
Непідписана.
Сповнена болем.
Але я не знаю,
чи мій він, чи твій,
чи, може, вважається нашим?
Лишайся зі мною
так довго, як хочеш.
Не хочеш – біжи, я не в силах тримати.
Вертайся.
Ти можеш
тихесенько спати,
а хочеш –
зварю тобі кави…
Як любиш –
так дивно, із медом,
з молоком
та багато кориці.
Я дракон –
не чарівний лицар.
Залишайся зі мною навічно.