Вечір, що лягає тобі на плечі,
усміхаеться так по-дитячому,
а ліки, які в дитинстві прописував лікар,
вже не здаються такими гіркими.
Здається виросли...
Переступили той поріг,
коли від одного тільки слова,
ти відводила погляд,
а обличчя палало, під ліхтарями вулиць.
Тепер змусити тебе червоніти стало складніше...
Тепер ти вдягаєш червону сукню.
Довгі чорні вії, удаваючи сором,
пурхають, наче крильця метелика...
На тобі червона помада, яка зітреться
при першому ж поцілунку з незнайомцем .
Тепер в цьому образі ти почуваєш себе королевою.
Сильною, впевненою, красивою,
бажаною для кожного чоловіка.
Ти досягла мети,
ти виросла...
Стоїш відвівши погляд?
Скажи, чи варта вона...така дорослість?
_________________________________________
P.S.
часом мені здається, що я боюсь вирости,
боюсь змінити свої дитячі пріорітети,
боюсь бути використаною