Серед неiснуючого
Шон Маклех Патрик
«Дні мої, мої дивні діти,
Віддав вас вольній волі.»
(Майк Йогансен)
Луна засипаних криниць
Мені кричить услід – мені, старому,
У небо дивлюсь впавши долілиць
І п’ю з хмарин важких прозору воду.
Я спочиваю у тіні дерев, які ще не зросли,
Які обабіч шляху ще не виткнулись з землі,
З блискучого насіння ще й не проросли,
І дивлюсь на істот, що вуха чималі
Не виставили з хащів кропиви
Глухої, як і мій нещасний край.
З минулого ведуть мої сліди –
Грай, конику трави, свої катрени, грай!
Я – «вічний жид» - блукаю в пошуках води
Живої – в сьогоденні заблукав,
Але живу в майбутньому –
Серед його віршів, його заграв.
Мій костур тріснув і дірявий плащ
Та я апостол. Серед темних хащ
Пророчу равликам про їх Армаґеддон,
Про Будду зайчиків і про метеликів закон
І дивлюся, як з хворої землі
Замість зела й трави
Ростуть ножі
Ростуть…
Среди несуществующего
Шон Маклех Патрик
Дни мои, мои дивные дети
Отдал вас вольной воле
(Майк Йогансен)
Эхо засыпанных криниц
кричит мне вслед – мне, старику.
Взираю в небо, павши ниц,
из туч тяжелых воду пью.
И почиваю в тени древ,
древ, непроросших вдоль пути,
древ, невзошедших из земли,
в которой семя их лоснится,
смотрю, чтоб образы существ,
свои не выставили уши
из зарослей крапив глухих,
как край бездольный дальней суши.
Из прошлого ведут мои следы.
Кузнечик трав, играй и пой катрены.
Я – «вечный жид», песчинка во вселенной,
скиталец в поиске её живой воды.
Плутая в нынешнем, живу в грядущем,
среди его стихов, влекущих зорь его.
Мой посох треснул. В плаще изорванном
апостол я. Средь темных зарослей
улиткам я пророчу об Армагеддоне,
О Будде зайчиков и бабочек законе.
Смотрю, как из земли болезной,
не зелень тянется, а вместо трав растут,
растут - ножи.
Растут…