Вже ніч вкрила небо, неначе примара.
А зорі - перлини на чорному тлі.
Та ніч лиш початок, не злісна кара.
Усе лиш початок у нашім житті.
І зкинув вуаль я звернуся до тебе.
Ту саму рожеву з очей пелену.
Звернусь, зовсім тихо і без потреби.
Ховаючи гордість замучену.
Спитаю, чи варто нам бути разом.
Чи віриш в майбутнє де поряд навік.
Чи може ми заразилися сказом.
І це лиш хвороби злочасної пік.
Та як б там не було: хвороба, реальність.
Я подумки кличу одного тебе.
Волосся твого неповторна духмяність.
В тобі затонула навік відтепер.
Я просто всім серцем до тебе одного.
І хай, клятий вітер мій світ рознесе.
Молю я до тебе, молю я до Бога.
Нехай од усіх нас с тобой однесе.