Зима, казковая чаклунка,
Хуртелицею вередує,
Неначе пензликом малює
Несамовитi вiзерунки,
I перетворює вiконця
У неймовiрнi вiтражi,
Немов би марять мiражi
На фонi райдужного сонця.
Летять чарiвнiї снiжинки,
Неначе поцiлунки Бога,
I тепло на душi вiд того,
А на вiкнi блищать крижинки.
I так спокiйно в царствi снiжнiм,
Так лагiдно i так чудово
Пiд снiговим пухким покровом,
Що обiймає землю нiжно.