Котяче Життя триває...
Мчить він, як вихор понад ланами.
Поруч бігають та вабляться діти.
У котика також хвіст трубою,
не має йому від них спокою.
Стриба мерщій на дерево,
і вже звідти спостерігає,
зиркаючи очима,
наскільки загрозлива ця хвилина.
Вони мчать хутко повз нього,
а він каменем падає донизу, лякається,
але ж встигає на льоту схопити
щось їстівне. Нажаль він не лелека,
взлетів би від них далеко.
А покиль, знайшов собі схованку-домівку
у зеленому килимі чарівного барвінку.
Поруч гомонять, цвірінькають горобці.
Лише мить, пустун хвоста
на них ласо спогляда.
Та дитяча кумпанія збиває його з думки.
На котяче щастя,
вибігла з хати мати
їх додому звати.