«Підіть, подивіться,
Там щось неймовірне!»
Стара із гори
Спускалась помірно.
Зайшовши у натовп,
Руками махала.
Мовляв, лиха доля
Усіх їх спіткала.
І вийшов вперед
Усіх наймудріший –
Найстарший в селі,
Роками найбільший.
«Ну все, заспокойтесь!
Чого гомоніти?
Ходімо на гору,
На чудо глядіти.»
Вперед дітвора,
Старі всі позаду,
Живий інтерес, щоб
Зібрати до ладу.
А й що воно?
Звідки? Кричали усюди,
Дібравшись до місця
Налякані люди.
На темному камені,
Кров’ю залитий,
Лежав шестикрилий
Янгол убитий…
Святий Серафим,
Що на небі царює.
Так хто ж на землі
На нього полює?
Ще й крила цілющі
Його поламали.
Кому це потрібно?
Та й що за вандали?
Закінчився гомін,
Розходяться люди
І хто де куди,
Невдячні іуди.
І тільки юнак,
Що на очі не баче,
Упавши в молитві –
Тихесенько плаче.
Не бачить і сяйва,
З небес, що з’явилось.
Життя на землі
Для нього скінчилось.
Проходять роки,
Інакше все всюди,
Та тільки одні
Не змінилися люди.
Зібрали свій натовп
В народному віче
І староста в центрі
Постаментом стовбиче.
Як тут, ненароком,
Розійдуться хмари,
Розбіглись усюди
Наземні почвари.
Серафим шестикрилий
З небес спустився
І кожному у вічі
Сліпо вдивився.
Притиснувши крила
Сказав всім тим людям:
«Згадайте святого,
З пробитим погруддям.
За вас, за нещасних,
Віддав своє тіло!
Поломані крила –
То ваше все діло!
То ваші гріхи,
Земні утішання.
Та вам все одно.
Це ваше бажання…»
І більше ні слова.
Злетів догори –
Сліпий Серафим.
З тієї пори,
Не бачити щастя
Залишеним людям.
Не вкриє він їх
Священним погруддям.
__________________
© R. Tserkovnyy, 2016