Ти ввійшла в мою душу без стукоту.
Та мені так сподобалось це…
А ні слів, ні примхливого гуркоту,
Тільки справжнє, красиве лице.
Цей твій погляд, до правди пронизливий,
Та спокійний, як тиха вода.
Що той світ? Та хіба він принизливий?
Його красить чарівна хода.
Бо ступаєш по ньому ти з легкістю,
Як летять до землі пелюстки.
Твій характер із присмаком терпкості,
Немов вітер здіймає листки.
І якщо Бог придумав гармонію,
Нею він наділив лиш тебе.
Усі інші – впадають в агонію,
Коли поряд не бачать себе.
Ти ввійшла в мою душу без стукоту,
Розділивши зі мною тепло.
І не чути бурхливого гуркоту,
Що нахабно розтрощує скло.
___________________
© R. Tserkovnyy, 2016