Я дуже на тебе чекала.
І рада так, що знайшла.
Відчути сильно бажала.
Красу очей твоїх, дарма.
Тобі я, гадаю, не потрібна.
І навіть цього не боюсь.
Боюсь, тебе не побачити.
Боюсь, що в нього вчеплюсь.
Ти дурень, ти моє нервове.
Чого ж так мовчиш, до синців.
Наснюсь, ну чого ж маєшся?
В життя дурної, увірвись!!!
Якщо ти запросиш, зненацька.
Я в далечінь полечу.
Забуду про гордість, характер.
До тебе, милий, втечу.
Але цього не відбудеться.
Нас більше не буде там.
Балкон по нам сумується.
Без нас, він, як ми – сам…
Гармонії більше не стане.
Між нами, посеред нас.
Чого ж ти такий лякливий.
Чого ж я уся в нас.
Єдине було б, ціле.
А стало все навпаки.
Чого ж ти мовчиш милий.
Чого ж ти лиш уві сні?