(F.F.Chopin – Sonata no.2 op. 35, III: Lento)
Сніг укриває мірно нас,
З ніг укриває мир не нас.
По вулиці йдемо ми у пітьмі
І розлучаємося ніби назавжди.
Я називав твоє ім’я
І уявляв, що ми – сім’я.
Так кожний раз я грівся перед сном
І заспокоювався, як твоїм теплом.
Сховалась занавіскою –
Як під фатою невіста ти.
Щоночі мріємо ми
Про вічне кохання,
Що ділене на двох…
У глибині твоїх очей,
На плавних вигинах плечей
Тебе чекаю я і та пітьма.
Ти не приходиш, вдома бо тебе нема.
А ніченькою гарною
Фантазією марною
Я відвертав тебе від сну,
Й ти, може, плакала,
Поки була одна…
На дії подарунками,
В надії поцілунками
Зустрінемо ми разом рік новий,
Такий чарівний, барвний і такий живий.