Автор: Валентина Казачук.
Перевела с украинского языка Инесса Соколова
(одобрено автором)
КОГДА УЙДУ
Я уйду – ничего не изменится:
То же небо и та же земля,
Будет речка –
куда она денется?
Будет дождик шуметь на полях...
Будут радовать солнце и лето,
Море синее и облака,
Добротой материнской согреты,
Засыпать малыши на руках ...
Пролетать будут годы, как пташки,
Подгоняемы чудо-крылом,
Становиться планета всё краше,
Снег лететь, как сейчас, за окном.
Сплетни вить будет чья-то соседка,
Пить до чертиков бедный сосед,
И калитка скрипеть сердцеедкой,
Лед зимою всё тот же, рассвет...
Всё спокойно, как прежде, размеренно,
Словно ходики, чин чинарём.
До меня много раз всё проверено,
Так давно мы под небом живём.
Оригинал
http://www.stihi.ru/2017/01/01/4113 – на странице автора
КОЛИ Я ПIДУ
Я піду - нічого не зміниться:
Буде небо і буде земля,
Буде річка –
Куди вона дінеться?
Буде дощ шуміть на полях...
Буде знову здивовано літо
Любуватись собою здаля,
Материнським теплом зігріте –
На руках засне немовля...
Буде час летіти, як пташка,
Підганяти прозорим крилом,
І планета ставатиме старша,
Буде сніг летіть за вікном.
Знову буде шуміти сусідка,-
просто в "хлам" нап"ється сусід,
І скрипітиме хрипло хвіртка,
Замерзатиме знову лід...
Буде все іти розмірено
Все тік-так, повір мені.
Це до мене було перевірено:
Під цим небом , дахом Землі...