Коли небо виходить з-за краю,
Коли більше невзмозі чекати,
Спробуй не потривожити зграю
Вовків, бо нікуди буде тікати.
Набери ще повітря в легені,
Уяви дещо вкрай невагоме,
Сам на сам на порожній арені
Увійди у своє підсвідоме.
Коли важко стрибати крізь прірву,
Ти закрий свої очі зелені,
І най розум знешкодить ту вірву,
На шляху у казкову Вілену.
То не шелест гілок на узліссі —
Справжній шепіт серпневої ночі,
поцілунок морів в перенісся,
Їхні хвилі і піна співочі.
Протри скельце пенсне запітніле
Та продовжуй похід свій угору.
Від свободи тіло сп'яніле
Витанцьовує польку бадьору.
13 августа 2016 г.