Я не знав, що умію по небу ходити босоніж,
Ледь відчутно ступаючи у білосніжність хмарин.
Ти зуміла в мені переграти вистави безсонні,
Коректуючи з покликом дії, а десь – і їх плин.
Так буває, коли відчуваєш небесні акорди,
Особливі й тендітні, що хвилею йдуть навздогін.
Я мовчу не тому, що надмірно мрійливий і гордий,
А тому, що кохаю тебе, прагну втілення змін.
Я не думав, що в серці моїм, до безглуздя самотнім,
Наднова знову вибухне, світлом заллє горизонт.
Ти навчала мене понад світом ходити босоніж,
Запевняючи легко, – це дійсність велична, не сон.
16:09, 02.01.2016 рік.
Зображення: http://brazilnatal.livejournal.com/3720686.html