Що є - все чисте лиш спочатку,
Допоки гніт торкнеться те.
Скарбів природи ми нащадки,
Людей не люблю я, проте...
Є однодумці в теплім краї,
До них душа пливе струмком.
Я теж людина й добре знаю,
Для всіх нас світ цей під замком.
Ще поки озеро прозоре
І чути спів живих птахів,
Краса картин досяжна зору,
Позбав себе своїх гріхів.
В смердючих горах бруду й гною
Людей роби товаришами.
Цей світ захоплюй не війною,
Його захоплюй лиш віршами.
_____________________
© R. Tserkovnyy, 2016