Дзвонами віра до себе кличе,
Молитва взиває до каяття.
Ніхто не бажає зустріти обличчя –
Смерті, що вірно проводить життя.
Вона проведе… Доти жити треба,
Радіти слідам нових поколінь.
Як сонячний день – то чисте небо,
Як чесна людина – то горда тінь.
Усіх, нажаль, прийма Земля-матір,
Усім дає змогу прожити цей день.
Скажи мені в очі, стерво пихате,
Чому, для суспільства, ти клята мігрень?
Чого старий тоді так носиться?
А хворі ноги тремтять від голоду…
І шлунок, слабий, тої крихти проситься.
Хіба про таке він мріяв з молоду?
А те молоде? Ще життя не бачило.
Кроїться сумнів, що й не побачить!
Якби то зростання нічого б не значило…
Воно воліє, тому щось та й значить.
Люде, до Вас, не до них стукаю!
Життя, ще з утробу для нас починається.
Здатний народ вкрили чорною мукою,
Свобода, сьогодні, тільки ввижається.
______________________
© R. Tserkovnyy, 2016