Вийду з хати в ту мить щойно піде сніг,
Щоб згадати, яке то – сніжинки в щоки.
Радий сніг зацілує сліди ніг,
Щоки змерзнуть, та я не прискорю кроки.
Там тієї прогулянки – мить, і все.
Аби тільки набрати повітря в груди,
Біля церкви хрестити серце: "Спасе!",
Взяти участь в масовці кіно "Сніг і люди".
Та на мить коротку, хоч мить, – щодня.
Нібито за хлібом, але насправді:
Сніг у щоки – за щастя смішна платня.
Тихі кроки крізь сніг – життя заради...