Когда казалось: всё пошло за доллар -
Земля и честь, могилы, алтари,
Когда уже предсказывать и долю
Взялись торговцы, а не звездари;
Когда казалось: воздух на обмане,
На лжи настоян, словно бы отвар,
Когда поэт, как сутенёр - путану,
Кладёт под власть свой Аполлонов дар;
А чёрное вам называет белым,
И глазом не моргнувши, сукин сын,
И под нулёвку бритые дебилы
Охотятся на женщин и мужчин;
Когда, казалось, мир дошёл до скона*,
Чтобы убить людское до сердец, -
За неизбежным всеблагим законом
Приходит смерть.
Коса её невиданной огранки,
Металл такой, что неподвластен рже,
И ей не нужно табели о рангах
На смертном рубеже.
И у неё для всех одна есть мета -
Король иль нищий, щедрый иль скупец.
Она и есть та справедливость света -
Последняя - которой не купить:
Ни фарисею, что служил мамоне
И Украину бросил на распил,
Ни вору вседержавному в законе,
Что даже Зевса с челядью купил.
И отступает туга из-под сердца,
И счастья молит: "Миг, остановись!"
И стоит жить, мечтая о бессмертье,
Когда есть смерть.
*до скона - до скончания
Похвала непідкупній
Коли здалось, що все пішло за долар,
Земля і честь, могили й вівтарі,
Коли вже навіть провіщати долю
Взялись не звіздарі, а крамарі;
Коли здається, що саме повітря
Настояне на лжі, немов одвар,
Коли поет, як сутенер - повію,
Кладе під владу Аполонів дар;
Коли вам чорне видає за біле,
Не кліпнувши, зело писучий син
І під стильовку стрижені дебіли
Полюють на людей, як на тварин;
Коли, здалося, світ дійшов до скону,
І все людське убито до осердь, -
За невблаганним всеблагим законом
Приходить смерть.
Коса її надземної огранки,
З металу, непідвладному іржі,
Вона не загляда у табель рангів
На суднім рубежі.
Для неї всі однакової мети -
Король чи старець, щедрий чи скупий, -
Вона - остання справедливість світу,
Яку нікому в світі не купить:
Ні фарисею, що служив мамоні
І Укрвїну гнув на свій копил.
Ні злодію державному в законі,
Що навіть Зевса з челяддю купив.
І відступає туга з-перед серця,
І щастя молить: "Зупинися, мить!"
І варто жить, і прагнути безсмертя,
Коли є смерть.