Привіт Небесний Батько,я до тебе пишу,
Чому так серце неспокійно миготить,
Свій рідний дім я не полишу,
Хоч і минуле вже не прилетить.
Коли засне той неспокійний дрім,
І блискавиці перестануть душу поражати.
І перестане стукати у двері грім,
Й життя людські калічити й ломати.
І сльози обмивають лиш холодне тіло,
Не тільки неба,а рідних й матерів,
І її серце ще так вчора віру гріло,
Сьогодні вже нажаль палає у вогні.
Скажи як дальше буде,де вихід віднайти?
Чи так погинемо всі у кровавих плямах.
Для влади ми завжди залишимся раби,
Які застрягнули у їх тюремних скалах.
Ще хочеться почути щирий сміх,
Любов при сході сонця зустрічати.
Куди вже котеться ось цей жорстокий світ?
І як той механізм переломати.
Надіюсь ще породиться тут чистий плід,
Який затоптить страх і кровопролиття.
Але не забудем пекельний слід,
Який залишило поранене дитя.