Колись, в прадавньому селі,
Жив справжній хлопець, Петін син...
Летали в небі журавлі,
Трудився в полі давний млин...
Та щось Микиті все не любо,
Краса сумна у тишині...
Зоря готується до шлюбу,
А він завжди в самотині...
У річці Удай, в старину
Іще русалки чаклували...
Манили хлопців в глибину,
Християнську Душу забирали.
Раз повертався лісом вночі,
З Іван-Купала святкування...
Зачарували його очі,
І хороводнії гуляння.
Вони співали, танцювали,
Зелені коси расплитали...
Одна сумна була, як ніч,
За неї буде наша річ...
До пам'яти прийшов він вранці,
А берег-Удай був в квіту...
Калина милая в рум'янці
Помітив він цю красоту...
"Чудний же сон мені наснився,
Чого ж чекать від ночі- тьми"...
Він встав, і вмить перехрестився...
Пішов у Храм - співать Псалми...
С тих пір страждав юнак-Микита,
Що спокій залишив навік.
Русалка ніби і забута...
Душа хворіла цілий рік.
До знахарки його водили,
Відмовилась допомогти...
А в Удаю знов хвилі пливли,
На рушнику Святім - Хрести.
Пройшов той рік, і знову липень
Та ось уже Іван-Купала...
Пісні здалека чув наш легінь,
Дорога знову заблищала...
Побачив він свою журбу,
Вона розчісувала коси...
І залучала ворожбу,
Де на траві блищали роси...
"Ти не лякайся, хлопче, милий,
Врятуй же, легеню, мене!!!
О, друже, гарний, сизокрилий,
С тобою сонечко ясне!
Та не утоплениця я,
Душа похрещена моя...
А за красу я заплатила,
Я водяного підкорила.
Вкрав лиходій мене на дно,
Рум'янець зник, коса зелена...
Я п'ю чаклунськее вино,
Я в'язень лютого полону...
Я проводжу тебе до нього,
У царство мар і, темних мрій,
І буде складна ця дорога,
Перемогти його зумій!!!
Ти, хлопче, милий, пом'ятай,
Під ноги в річці не дивись...
І з ним лихим не розмовляй,
Проклятого ти не торкнись.
Тризубом окаянним, ями,
Чаклун під Удаєм скопав...
Лякав русалками, словами
Та легінь лихо те здолав!!!
І попросив пощади в сонця,
Проклятий дух нечистих снів.
Та вчили милосердю хлопця,
Як всі батьки своїх синів.
Він відступити погодився...
І в мить на світі опинився,
Ждала на березі дівчина
Рум'яна, гарна, як калина...
Він заслужив свое кохання,
Нечисту силу переміг...
І врятував Душі Благання,
Благословив їх в Церкві Бог!!!
А в Удаю не раз купались,
Мій батько, я, наш давний рід.
І зжити більш не намагались
Злі духі Хрещений нарід...
***
За мотивами народної легенди Полтавської області "Чому в Удаї є підводні ями". Записано в селі Велика Круча Пирятинського району Полтавської області від Матвієнко Світлани Андріївни.
***
Автор картини - Ольга Липа. Гуаш... "Батько-Степ"