Оригінал:
Листів моїх не спалиш — не згорять,
бо писані живим палким коханням...
Лелечим пір'ям дні перелетять,
допоки спаяні два серця листуванням.
Допоки дихають життям отих рядків —
таких тремких, як промінь на світанні,
таких, як подих невимовної туги,
як спалах зірки, що горить востаннє...
Як передлісся першоцвітів навесні,
як літній дощик після довгої засухи,
пекучий вітер, що у жовтні знавіснів
із хмаровиння виткав завірюху...
Негода раптом вщухне... як колись...
Ізнов шумітиме красою на підгірку,
з Тобою ми колись в листах зрослись,
на нашім небі запалили зірку...
14.01.2017
© Віра Лахута
Перевод с украинского Светланы Груздевой:
Строк не сожжёшь моих ты: не сгорят,
они живой написаны любовью…
гагачим пухом дни перелетят,
пока два сердца, спаянные кровью,
живут, как дышат жизнью губы, руки,
что, как лучи, трепещут на рассвете,
как тяжкий вздох невысказанной муки,
как сполохи сиянья напоследок…
Как приодетый в первоцветы май,
как летний ливень после долгой жажды,
как ветер в октябре, сойдя с ума,
из тучи высыпет метель однажды…
Но непогода стихнет…помолись…
вновь зашумят красою наши крылья…
с Тобою в письмах мы тогда срослись,
звезду на нашем небе запалили.
Аватар Автора оригинала