А час іде. Під цокіт метронома
В клепсидрі тихо струменить пісок…
Скувала тіло неймовірна втома…
Сумління прагне пострілів в висок…
Забутися б… - та не дає безсоння…
Як вирватись із замкнутого кола?..
З пітьми… - туди де лагідне осоння,
Де райдуга-дуга на видноколі?..
Вставай і йди!.. А ще крізь сльози смійся!
Ніщо й ніколи нас не зможе подолати…
У мрію вір, і на добро надійся…
І ниць впадуть всі наші супостати.
І щастя прийде. Відійдуть тривоги.
Розтануть мовби та роса під сонцем.
А попереду далі і дороги,
І сад квітучий під твоїм віконцем!
29.11. 2015р. Дмитро Демуз