Люблю тебе. За те що сказав це тільки мені.
Так любити щоб сказати ці слова
Щоб лиш губами правду мовить
Навіть якщо серце правду ловить
Й після того відчувати що жива
І труситися півночі у безглуздій думі
Думати про те що я здійснила мрію
Чи може перетворююсь в повію
Та дарма - не раз уже тонула в сумі
Та дарма. Дарма не вірила в слова
Дарма шукала лайки на світлинах
І рахувала множину в перлинах
І думала що я не перша - черговА
Бо перли всі на пам'ять нанизають
А я не пам'ять, я - тиран свободи
І ярий поціновувач природи
Таких не люблять, і тільки раз - кохають
Таких не страшно опустить до бруду
Та тільки страшно розуміти потім шрами
І рахувати всі сльозини й ребер злами
І боляче казати що "не буду"
Дарма читаю вірш її постійно
Дарма я прислухаюся в її розмови
І ображаюсь на огидні й брудні змови
Я, певно, не навчилась буть прямолінійна
Але до чого я... Бо ти ж мені сказав
Без Мендельсона, без безглуздих слів
І не тягнувши до так званих кращих днів
Ти не сказав як сильно ти кохав...
Бо ти любив. Скрізь все проніс любов
Хоч так соромилися ми в наступний час
І так не скоро знову все впрнулось поміж нас
Ми полюбили знов
І так боялися згубити цю любов