Сгореть бы и погаснуть мне давно,
Излить слезами всё моё молчанье,
Но в старое открытое окно
Вдруг звякнет солнца лучик на прощанье!
Где шли разочарованность и страх,
Испуганно цветы открыли очи,
Держу я нынче радугу в руках,
Душа горит и угасать не хочет!
К обочине всю горесть отмечи,
Оставь всей прежней жизни мелодрамы.
Там ветры – вдохновенья скрипачи –
Мне – лучшее лекарство вечерами.
Теперь мой мир совсем иным встаёт!
Он мой, из чувств – взволнованно – обычных,
А в нём и мыслей голубой полёт
И боль стихов хмельных и непривычных.
Там день собрал в зелёное рядно
Медовую желтеющую грушу,
И с жизнью я, и с солнцем - заодно
И от толпы уже закрыла душу!
24.01.17
-----------------------
А я з життям i сонцем - заодно!
Людмила Юферова
Мені б згоріти й згаснути давно
І переплакать сльози у прощанні,
Та у старе прочинене вікно
Ще дзенька сонце променем останнім!
Де йшли удвох розчарування й страх,
Відкрили квіти полохливі очі,
Тепер у мене - райдуга в руках,
Душа пала і гаснути не хоче!
Лишила на узбіччі всі жалі,
Свого життя суцільні мелодрами.
Тепер вітри – натхненні скрипалі –
Для мене – кращі ліки вечорами.
Тепер у мене зовсім інший світ!
Він мій, він мій – схвильовано-буденний.
У ньому – думки голубий політ
І віршів біль хмільний і незбагненний.
Там трусить день на трав’яне рядно
Налиті медом перестиглі груші,
А я з життям і сонцем - заодно,
Бо вже закрила натовпові душу!
http://www.stihi.ru/2013/08/07/586