I хто мене засiяв у снiги?
Автор: Людмила Юферова.
Перевела с украинского Инесса Соколова
***
Снега, снега, от света боль в глазах,
Вздремнуло солнышко на небосклоне,
Посадки бродят скромно на полях,
Рыдая и сгибаясь при поклоне.
Мое подворье – словно бедный птах:
Примерзли крылья, виновата стужа.
Озябли руки, холодно в домах,
Не хватит хвороста, согреть чтоб душу.
Соседей хаты спят сиротским сном:
Хозяев нет – всё рушится в ознобе.
Проснулась боль, застынув под окном,
И шага ей не сделать из сугроба.
А дальше – степь и небо без конца.
Снега – печаль, из ваты покрывало,
Но кто ж меня посеял у крыльца?
Расти из снега? Разве так бывало?
Оригинал
http://www.stihi.ru/2017/01/22/450 – на странице автора
І хто мене засіяв у сніги...
Сніги, сніги – аж боляче очам,
Дріма біляве сонце на припоні,
Бредуть посадки – товпища прочан –
Ридають і згинаються в поклоні.
Лежить моє обійстя, наче птах,
Примерзли крила – до весни не зрушу.
Як холодно у руки і в хатах,
Бо тільки хмизом не натопиш душу.
Хати сусідські сплять прогірклим сном,
Без хазяїв руйнуються щороку,
А в мене біль аж стогне під вікном,
Застряг в снігу – й не рушить ані кроку.
А далі – степ і небо навкруги,
І білий сум – безмежна ковдра з вати…
І хто мене засіяв у сніги,
З яких так дуже тяжко проростати?